Богдан ГАВРИЛИШИН, економіст. Народився 19 жовтня 1926 року в селі Коропець (тепер Монастириського району на Тернопільщині). 1943-го потрапив до Німеччини. Там у таборі біженців отримав середню освіту. 1947-го родина Гаврилишиних виїхала до Канади. 1954-го здобув магістерський ступінь в університеті Торонто. Із 1960-го живе у Швейцарії. Із 1988-го працює переважно в Україні. Серед заснованих Гаврилишиним організацій – відділення МІМ у Києві, фонд "Відродження", Міжнародний центр перспективних досліджень. Вважає себе не економістом, а "людиною, яка знає щось майже про все, і розуміє співвідношення між різними явищами". Класичних економістів засуджує за те, що вони вимірюють прогрес обсягом ВВП на душу населення. Бо залежність самопочуття й щастя людей від ВВП – дуже незначна.
Чого українському суспільству бракує, щоб досягти світового рівня економічної продуктивності?
– Треба дотримуватися трьох умов: перше – впроваджувати нові технології. Подруге, щоб люди, які працюють, весь час училися. Причому на різних рівнях – майстри, управлінці, члени наглядових рад, урядовці, парламентарії. А третє – у них має бути велика охота до праці. Нам зараз не вистачає всіх трьох елементів.
В Україні дуже відчутний брак уміння, це одна з найбільших проблем. Ну, а мотивацію вщент руйнують корупція та адміністративні перепони. Ось конкретний приклад. Я знаю директора одного з найбільших готелів Києва ще з 1988го, коли вперше там зупинився. Недавно він розповів, що в готель щодня приходить контролер і важить скибки хліба. Вони повинні мати певну вагу. І коли в одному кусні бракує кількох грамів, чиновник це зазначає. Потім є два виходи. Простіший – дати хабар, і тоді все в порядку. А як ні – готель покарають на кілька тисяч гривень чи близько того. Хіба не ідіотизм?
|